Пачєму нєт і нікогда нє била нікакіх укрАінцев

 

Роман Чайка

Святковий ранок столиці. День державного прапора напередодні річниці Незалежності.

З підземного переходу на Майдані вийшли дідусь та бабуся. Він – у льняній вишиванці, вона - у білій блузці, розшитій червоними квітами. Немічною ходою подружжя йшло у напрямку Європейської площі. А тим часом від вуличної кав'ярні, що біля Сбєрбанку Россіі, до переходу наближалися двоє мужчин з обличчями Валуєва, який з бордів закликає дзвонити дешевше, і молода дама чималої комплектації з монголоїдними рисами та легкою алкоголічною підпухлістю обличчя, яку безрезультатно спробувала приховати переконливим шаром косметики.

І треба ж було потрапити саме поміж них! Далі – письмова версія почутого:

- Сматрі, вот із схрона бендеравци випалзлі, – один легінь до іншого.

- Паубівать би етіх сук, – ніжний голосок прекрасної третини компанії.

- Ходят как вуйкі в своїх жлобскіх рубахах. Нє баятса, бл…! – другий мужичок.

- Да ім уже пі..ц скора і с іх йо…ной мовай, - останнє почуте з діалогу компанії.

Трійця саме зникла у нетрях схрону станції Майдану Незалежності.

Вони не "гекали" і не "шокали", як російськомовні українці, вони гордо "акали" і "цокали" під типову московську розспівну мелодію. Де ж бідним інтуристам знати про заборону законом України зневажати інших і розпалювати міжнаціональну ворожнечу за національною, релігійною чи мовною ознаками. Але що ж візьмеш із братського народу, який у межах своєї багатонаціональної федерації хоче творити православні бойові дружини, щоб захищати постулат "Расія для русскіх"?!

Хоча, що там душею кривити – святковий настрій кудись зник. Злість та образа стояли клубком в горлі.

Через півгодини зайшов на каву в модну кнайпу на Подолі. За сусіднім столиком сидів старший пан у мережевій шапочці з кольорових ниток, яку носять художники-концептуалісти або латентні герої гей-парадів. Затягувався сигаретою під каву і вів бесіду з двадцятилітнім молодиком та його подругою.

Близькість столиків не дає можливості усамітнитися і не чути розмови сусідів.

І саме у цей момент задзвонив телефон – колега з роботи хотів дещо обговорити.

Оскільки коротка бесіда відбулася українською, її не могли не запеленгувати мої сусіди по каві. Їх наступна розмова демонстративно стала голоснішою з беззаперечною метою, аби я почув усе:

- У нас в школє ету мову мєня дєсят лєт учілі. Нічєво нє помню, – поділився молодик життєвим досвідом.

- У вас там на Данбасє послє вайни вообщє плавільний катьол абразавался. Завєзлі кучу бендеровцев і западенцев, но ви молодци – вистаялі. – Це вже старший стиляга у шапочці.

- А знаєш как на мовє будєт зажигалка? Спалахуйка! – внесла свою долю лінгвістичних знань подруга-блондинка.

Усі ці "нацюцюрники" замість презерватива, чи "спалахуйки" замість запальничок – улюблені "анти-хохляцькі" жарти російського телебачення та набір заготовок - аргументів з інтернет форумів, де дискутують теми на кшталт "Пачєму нєт і нікогда нє била нікакіх укрАінцев".

Довелося встати і покинути цей куточок кавової толерантності. Підійшов на секунду до лінгвістичної трійці, подарував їм запальничку, щоб вони не мучилися своїми спалахуйками. Побажав їм не бути такими нацистськими нацюцюрниками і пішов. В голові крутилася лише одна думка: "як їм пощастило, що українці – то не ірландці..."

Довкола гомонів святковий Київ, завішаний синьо-жовтими прапорами. А через декілька годин настала 21-а річниця української Незалежності…

************************************

Так виглядала чернетка Акту проголошення незалежності України, писана рукою Левка Лук'яненка. Рівно п'ять років тому Mustafa Nayyem зробив фото історичного документу, написаного у звичайному шкільному зошиті за три копійки. Зі святом, українці!

391416_10151112319177410_1187231679_n.jpg

politiko.ua