Віталій Портников: Путін і «кіногенерали»

Ще кілька років тому зустрічі російського президента Володимира Путіна з діячами кіноіндустрії сприймалися як якийсь анахронізм недавнього минулого. Але тепер, на тлі відродження звання «Герой праці», відновлення меморіальної дошки дорогому Леоніду Іллічу та інших фактів, які явно нагадують про те, як добре було в країні радянській жити, ці зустрічі за анахронізм вже не сприймаються.

У Сочі тепер все, як колись в Криму у дорогого Леоніда Ілліча: метушаться чиновники, приїжджають керівники дружніх країн, яких змушують довго чекати нового Ілліча, ну і, звичайно ж, – діячі мистецтва, як же тепер без них. Їх теж, звичайно, змушують чекати: знамениті запізнення Путіна і його демонстративне презирство до запрошуваних стало вже традицією – але при цьому вони, на відміну від іноземців, можуть самі себе розважити, люди ж творчі. При цьому той факт, що найкращі російські фільми, які збирають врожай призів на міжнародних фестивалях і доводять, що кіно все ще є в Росії мистецтвом, а не чорнухою, пропагандою або серіальщиною, знімаються десь поза путінськими зустрічами і конкурсами міністерства культури, теж мало кого дивує. Культура окремо, влада окремо – а коли вони поєднуються у фінансовому пориві, не відбувається нічого, крім запланованої ганьби – і учасники зустрічей про це знають. Тільки одним потрібно, щоб їм дивилися в рот, а іншим потрібно освоїти державні ресурси.

Так, власне, було і раніше: існували літературні або кінематографічні генерали, які їздили на дачі до генсеків – і були література та кіно, цими ж самими генсеками ігнороване або знищене. Те, що через роки ніхто не згадає генералів, але буде пишатися Пастернаком або Тарковським – слабка втіха. Зрештою, Міхалкови присутні на цих генеральських співбесідах постійно – то один, то інший. І це пристосовництво вічне – як вічна неприкаяність справжньої російської культури, в Сочі недопущеної і в Кремлі зневаженої. Нічого нового, власне, не відбувається.

Віталій Портников, Радіо Свобода