"Мене, може, і вб'ють, так поховають по-людськи. А вас ховатимуть із плакатами "Собаці — собача смерть"

Микола Булатецький:
Микола Булатецький: "Було таке враження, що напередодні ми побили принаймні сотню "беркутівців". Наскільки вони були злі"

Керівник об'єднаної опозиції Черкащини 58-річний Микола Булатецький запізнюється на півгодини. Каже, що їде з міліції. Тримається за поперек. На лівій вилиці — подряпина завбільшки з 5-копійкову монету. Одягнутий у джинси та білу футболку з написом "Юлі — волю".

У п'ятницю Булатецького і його сина Максима із кількома активістами патріотичних молодіжних рухів побила й заарештувала міліція. Звинувачувала в невиконанні рішення суду. Захисники української мови в Черкасах незаконно проводять акцію.

— Ми нічого протизаконного не робили, — каже Микола Іванович. — Хлопці з молодіжних організацій зробили пікет на підтримку української мови. Збирали підписи з вимогою до президента не підписувати закон. Паралельно деякі відчайдухи пропонували людям підписатися під так званим листом до пахана. Щось на кшталт запорожців, які пишуть лист турецькому султану. Молоді таке дійство подобалося. Акція розросталася. Це побачила влада. Вирішила знести пікет за будь-яку ціну.

Коли ви відчули, що застосують силу?

— У п'ятницю зранку міліція почала активно підтягуватися до Соборної площі. Ігор Сичов каже мені: "Миколо Івановичу, я вас прошу, далеко сьогодні не відлучайтеся, бо в мене погані передчуття". Я мав купу справ, але покинути пацанів на розтерзання "Беркуту" не міг. Тож чергував без перерви.

Того дня ви погоджувалися на всі компроміси, але кровопролиття це не зупинило.

— Коли в повітрі запахло розгромом, я пішов до автобуса беркутівців. Просив їх як старший, як батько, не розпочинати бійню. Уже там відчув їхню агресію. Було таке враження, що напередодні ми побили принаймні сотню "беркутівців". Наскільки вони були злі. Не знаю, хто їх так накрутив. Можливо, голова Черкаської облдержадміністрації Сергій Тулуб. Якось він розпинався, що поборе всю злочинність на Черкащині. За рік я йому нагадав обіцянку. Сказав, що він гнав порожняк. "Дуже скоро ви переконаєтеся, що Донбас порожняк не гонить", — почув у відповідь. Кажуть, команду міліціонерам чинити розправу дав особисто начальник черкаської міліції Валерій Дерновий. А він міг таке скомандувати лише почувши усну вказівку від губернатора.

У вас є підтвердження цієї версії?

— Звісно. Нас атакували двічі. Спочатку це робили міліціонери та невідомі молодики спортивної зовнішності, якими командував начальник управління сім'ї, молоді й спорту Вадим Береза. Я підійшов до нього, запитав: що відбувається? Він нахамив: "Пішов вон звідси, воняєш тут". Десь біля нього крутився начальник управління регіональної політики Юрій Король. Тобто оперативно командування здійснювали з облдержадміністрації.

Наскільки законною була ваша акція?

— Спочатку дозвіл на проведення акції в міськвиконкомі взяли місцеві активісти "Свободи". Зранку приїхали судовиконавці з рішенням суду й вимагали прибрати намети. Тоді ми оперативно отримали в міськвиконкомі новий дозвіл — для організації "Українська народна молодь". Це на певний час відтермінувало розправу. Правда, за годину суд склепав нову заборону — уже для молоді. Відчувши агресію "Беркута", я оголосив: проводитиму тут прийом громадян. Адже я і мій син є депутатами міської ради від "Батьківщини".

Попри це, вас штурмували двічі.

— Перший раз напали молодики та міліціонери. Били ще не сильно. Розтягнули намети в найближчі подвір'я. За півгодини ми відновили акцію.

Як відбувався штурм?

— Коли на нас побіг "Беркут", хлопці позастрибували в намети. Перше, що побачив — як крутять мого Максима. Признатися, тут я не стерпів, порозкидав "беркутівців" і кинувся йому на виручку. На мене напали з кулаками й кийками. Били по чому бачили. Скрутили, вхопили за руки й потягли на колінах до машини. Натягли кайданки. Руки затисли максимально жорстко. Напередодні побиття на площу звезли артистів із прилеглих районів. Бабки виспівували без глядачів. Останнє, що я пам'ятаю з подій на площі — як мене волочуть, а бабки з присвистом співають: "Україна гоп, гоп, гоп!". Я дивуюся. Людей б'ють, а вони: гоп-гоп.

У машині не били?

— Вкинули в машину так, що моя права нога в туфлі зачепилася за решітку. Я впав униз головою. Через деякий відтинок дороги відчув, що непритомнію. Міліціонери, правда, "поспівчували" — відчинили на декілька секунд двері, щоб я ухопив свіжого повітря. Ногу й не думали відчепити. Якби мені в ту хвилину рушницю — стріляв би не задумуючись. Згодом відчепився сам. Помалу виліз із кутка на лавку. Уже там відчув, що помирати мені рано. Максимові було гірше: його вкинули в багажник. Він жартував, що з нашим 2-метровим ростом будь-яке приміщення видасться багажником.

Як поводилися міліціонери?

— Частина були агресивно налаштовані. Коли мене везли догори ногами, кричали: "Нічого, не подохне". Інші їм заперечували. Розуміють: їм ще жити в цьому місті. Була жінка-майор. Весь час казала, що вони перегнули палицю. Спочатку нас повезли в наркодиспансер. Експертиза довела, що ми були абсолютно тверезими. Протримали кілька годин і відпустили. Жодних підстав утримувати нас під вартою не було.

Що з іншими?

— Ігорю Сичову зламали руку. Володимира Матюшу побили так, що він знепритомнів. У нього взагалі хворе серце. Це диво, що вдалося уникнути серйознішої трагедії. Мабуть, Господь відвів.

Вас не пробували підкупити?

— 2002 року я виграв вибори на Черкаському округу. Мені пропонували 200 тисяч доларів, щоб перейшов у СДПУ(о) Медведчука. Та як я людям би в очі подивився? Не погодився. Тоді задіяли центральну виборчу комісію. Я місяць їздив туди на засідання — усе чіплялися і шукали будь-які приводи скасувати результати виборів. Якось знепритомнів і впав просто на порозі ЦВК. Тоді Максим каже: "Годі, батьку. Бо тобі дадуть мандат посмертно".

Ця влада ще довго протримається?

— Не думаю. Ми давно товаришуємо з нардепом Володимиром Олійником. Колись разом були в БЮТі, а тоді він перебіг до "регіоналів". У Верховній Раді сидить поруч із  колишнім генпрокурором Святославом Піскуном. Якось розповідав мені історію, як Піскун повернувся з похорону міліціонера, якого застрелили в Семиполках на Київщині. Там був мент-безпредєльщик. Так от, Олійнику Піскун казав, що на похоронах спереду йдуть родичі й плачуть, а ззаду — все село торжествує. Несуть плакат: "Собаці — собача смерть". І Піскуна, і Олійника це налякало. Кажу йому: "Володю, мене, може, колись і вб'ють, так поховають по-людськи. А вас із Піскуном ховатимуть із такими плакатами". Вони це шкірою відчувають.

Що робитимете далі?

— Ми вже робили. Ледве нас звільнили, пішли до облдержадміністрації. Увечері людей було втричі більше, ніж удень. В основному молодь. Стали, заспівали гімн України. У мене мурашки шкірою поповзли. Таки, думаю, не даремно на світі живу.

Вони знають, що мене таким арештом не залякаєш. Готуватимемося до виборів, проводитимемо акції. Восени будемо переможцями на виборах.

Був заступником мера

Микола Булатецький народився 28 серпня 1953 року в селі Стукалівка Гребінківського району Полтавщини. Закінчив Черкаський педагогічний інститут, заочно — Київський політехнічний інститут та Міжрегіональну академію управління персоналом. Рік стажувався в США з питань місцевого самоврядування та управління персоналом. Працював директором профтехучилища №20 у Черкасах.

У середині 1990-х чотири роки був заступником міського голови Черкас. Опісля розпочав підприємницьку діяльність, керував  товариствами "МТС-2000" та "Україна". Зараз є директором сільгосппідприємства "Булатецький". Депутат Черкаської міської ради від "Батьківщини".

Одружений, має сина Максима.