Віталій Портніков: Нас чекає крах, що загрожує розколом України

Відомий журналіст, головний редактор телеканалу TBi Віталій Портніков не любить питань типу "а що буде?". Якщо вже дуже допитуватися, малює для України такі страшні сценарії, аж шкодуєш, що запитав. Кожне своє пророцтво Портніков чітко аргументує в інтерв'ю.

- Що ви думаєте про акцію наших колег на Всесвітньому газетному конгресі?

- Віталій Портніков: Думаю, добре, що вони нагадали президенту, що медіа - це не тільки індустрія, але і свобода. А про те, що у нас знищуються вільні ЗМІ, в світі і так знають: учасники конгресу просто в черговий раз в цьому переконалися.

- Була й інша реакція. Хтось заявив, що журналісти проявили неповагу до президента.

- Віталій Портніков: Повага до інституту президента є одним з ключових для громадянського суспільства. Це така ж природна повага, як до прапора, гербу або державної мови. Це атрибути державності.

Я це говорив і при Вікторові Ющенку, до якого ніколи не ставився з симпатією: необхідно розділяти його особисті якості і його діяльність як президента. Але сьогодні ми перебуваємо в абсолютно іншій політичній системі. Коли Україною правлять організовані угруповання, головна мета яких - узурпація влади і демонтаж української державності. Згадайте, яким шляхом пішов Янукович, як тільки став президентом. Формування правлячої більшості невідповідним Конституції чином, потім створення нелегітимного уряду, що фактично ліквідувало можливість діалогу між різними політичними силами. Незаконне введення в дію старого варіанту Конституції, що виключило з системи державної влади парламент. Після чого почалися системні руйнівні дії влади в гуманітарній та соціально-економічній галузях, фактично санкціоновані самим Віктором Януковичем. Все це говорить про те, що сьогодні виживання держави пов'язане з критичним ставленням населення до тих державних інституцій, які сьогодні дискредитували себе.

- Очевидно, левова частка провини в цьому лежить на самому Януковичу...

- Віталій Портніков: Віктор Янукович, поза всяким сумнівом, був легітимно обраний на виборах. Однак після обрання він фактично вивів себе за рамки правового поля. І шанованим главою держави він не є. Він своїми діями дискредитує сам інститут президентства. Те ж саме стосується Верховної Ради, яка фактично не функціонує, а є відділом Адміністрації президента.

Те ж саме стосується Адміністрації президента, яка фактично не функціонує, а перетворилася на відділ по обслуговуванню особисто Віктора Януковича і членів його сім'ї. Те ж саме стосується Конституційного суду, який фактично не функціонує, а перетворився на важіль узурпації влади, Верховного суду, який фактично не функціонує, а перетворився на орган, нездатний блокувати незаконні рішення. Вищий спецсуд у нас став органом легітимації неправових рішень, а Генеральна прокуратура перетворилася на орган для розправи з політичними опонентами.

Все це ставить дуже непрості завдання перед громадянами України, перед державою. Я усвідомлюю, що моя точка зору може здатися комусь радикальною і не буде сприйматися більшістю. Але це право суспільства - так ставитися до свого нинішнього стану.

А наше право - говорити суспільству, що якщо його ставлення не зміниться, то Україну чекає глибока і безпрецедентна економічна і соціальна криза, яка поставить саме існування держави під велике питання. Іншими словами, нас чекає крах.

І це не пов'язано виключно з діяльністю Януковича. Я ще в 1991 році писав про те, що у пострадянських країн простий вибір. Або нові держави проводять економічні реформи за зразком тих реформ, які провели країни Центральної Європи і Балтії. Або вони зможуть прожити на ресурсі, що дістався в спадок від СРСР, - енергетичному, металургійному, якому завгодно, - 20-25 років. В Україні цей термін зараз підійшов. І на наше велике нещастя, у цей момент біля керма країни виявилися некомпетентні, жадібні люди, які думають лише про власне збагачення. Тому розмови про те, як ставитися до Віктора Януковича, мене не дуже цікавлять.

Ми знаходимося на "Титаніку", який вже йде на дно. Результат відомий. Чи змиє капітана - мене не цікавить, мені цікаво, що буде з кораблем. В силу своїх скромних професійних можливостей я намагаюся мислити категоріями державності.

- Чи вважаєте ви, що преса, журналісти здатні і зобов'язані перешкодити Януковичу узурпувати владу?

- Віталій Портніков: У нас немає авторитетної преси. Це по-перше. По-друге, преса нічому не заважає і не допомагає, це не її завдання. Її завдання - вимірювання температури. Вона може повідомляти суспільству, що воно хворе. А суспільство саме робить висновки. Журналісти повинні просто доносити до людей всю повноту інформації. Це допоможе людям зорієнтуватися, приготуватися, усвідомити, що відбувається.

Тому я завжди дивуюся, коли читаю у відгуках на свої тексти: от ви тільки говорите, а ви скажіть, що потрібно робити. Та ви самі вирішіть, що потрібно робити! Проголосуйте за людей, яким ви довіряєте.

А я - не знаю. Я не лікар, я не виписую ліки. Я повідомляю температуру, результати аналізів.

Ви можете на них не звертати уваги, але це не змінить перебіг вашого захворювання. Принаймні, у кращий бік. Крім того, мені здається, ми повинні ставитися до української преси реалістично. В умовах, коли не так вже й багато людей користуються політичним Інтернетом, а друкованої преси як такої у нас не існує, єдиним джерелом інформації для переважної більшості людей є телебачення. Яке повністю контролюється владою, є її пропагандистським рупором. Тому люди не тільки пасивні й інертні, але ще й дезорієнтовані. Саме тому ситуація неминуча.

- А що ж робити, в чому вихід?

- Віталій Портніков: Можливо, у створенні потужних громадських організацій, профспілок, таких, як "Солідарність" у Польщі. Потрібні масові акції. Потрібна готовність до серйозних економічних реформ. Нічого цього в бажаннях людей немає. Я з подивом бачу, як вони хапаються за все більш божевільні пропозиції політиків на зразок заклику одного з колишніх депутатів скасувати податки. Але я не очікую від людей серйозних дій.

Я переконаний, що суспільство почне мобілізуватися тільки після того, як їм стане абсолютно ясно: держава більше не гарантує їм виживання. Тоді патерналістське суспільство починає змінюватися, а влада, коли до неї прийдуть більш адекватні люди, почне проводити економічні реформи.

Ми це бачимо по Грузії - першої радянській республіці (не враховуючи країн Балтії), яка змушена була проводити реформи, тому що повністю вичерпала свій пострадянський ресурс. Яке значення має корупційна складова, коли в країні більше немає грошей на хабарі? У Грузії була ситуація, коли даішники готові були брати хабарі, а водії не могли їх давати через відсутність грошей. Їм легше було поставити машину на штрафмайданчик.

- Тобто, реальна боротьба з корупцією починається, коли і державна скарбниця, і гаманці людей, стають порожніми?

- Віталій Портніков: Так! Адже ті, хто хоче продовжувати жити за рахунок корупційного механізму, йдуть з влади. На їхнє місце приходять інші - молоді, які розуміють, що вони таким чином не збагатяться. У цих людей можуть бути ті самі цінності, але мотивація буде іншою. Може, комусь з них і захочеться жити по-старому, але не буде можливості. Поки що я такого оновлення влади не бачу.

Навпаки, нинішня система йде по шляху геронтократії. Не тільки в нас, але і в Росії. Володимир Путін днями виступив із законодавчою ініціативою про збільшення вікового цензу чиновників з 65 до 70 років. Це явна тенденція до консервації і бальзамування влади.

А повинно бути навпаки. Ті, кому за 60, повинні бути автоматично витиснуті з влади - і суспільством, і своїми власними інтересами. Тому що ці люди, як правило, хабарники і корупціонери, а не професіонали. У владу повинні приходити люди 25-30 років, яким важлива сама політична кар'єра, самі посади, а не можливості заробітку, які ця посада дає. Ось тоді щось буде мінятися. Повторюю: для цього необхідний крах. Ніякого іншого рецепту я не знаю. І виписати не можу.

Інша справа, що цей крах загрожує потрясінням основ української держави. Я не належу до числа людей, які вважають, що розкол України - неможливий. Мовляв, олігархи цього не допустять. Я притримуюся іншої точки зору. В Україні стараннями Віктора Януковича і Віктора Ющенка сформувалися дві політичні нації, і вони живуть в різних цивілізаційних просторах. Їх можна назвати україноцентричним і радянськоцентричним. Причому і в тому, і в іншому є елементи України і совка. У різній мірі.

Правда полягає в тому, що коли діють хаотичні процеси, то ті ж самі олігархи або очолюють їх, або тікають. І в разі, коли постане руба питання про виживання, ці дві частини країни можуть відповісти на нього по-різному. І це може призвести до серйозних потрясінь. Я не стверджую, що має бути саме так, але говорю про небезпеку.

Джерело: Polittech