Боячись революції, українська влада знищує зброю

 

Кабінет Міністрів вирішив утилізувати 366 тис. одиниць стрілецької зброї із запасів Збройних сил. Таким чином Кабмін «погодився» з пропозицією Міністерства оборони про проведення утилізації стрілецької зброї в рамках реалізації імплементаційної угоди між Кабміном і НАТО з матеріально-технічного забезпечення і обслуговування та утилізації стрілецької зброї і легких озброєнь, звичайних боєприпасів і протипіхотних мін типу ПФМ-1.


 

Зокрема, вирішено утилізувати автомати АКС-74, АКМ, АК-74, пістолети ТТ, ПМ, револьвери, кулемети РПК, гранатомети, гвинтівки, карабіни. Залишкова вартість в цілому цієї зброї становить 161,566838 млн гривень. 

Зауважимо, повідомлення звучить дивно. Тобто якщо з приводу утилізації протипіхотних мін питань якби не виникає (крім того заперечення, що на сьогодні це найдешевша й найефективніша оборонна зброя), то зі стрілецькою зброєю виникають великі питання. 

По-перше, в умовах проголошеної президентом України позаблоковості нашої держави опорою обороноздатності країни може бути, за прикладом всіх країн світу з подібним статусом, тільки потужний підготовлений мобілізаційний резерв. Це означає, що в разі війни держава повинна масово озброювати населення – іншого виходу просто немає. А в разі окупації частини території країни – й організовувати партизанський рух, для чого також необхідно велика кількість в першу чергу автоматів, кулеметів, гранатометів. 

«Різати» в цих умовах запаси стрілецької зброї – абсолютно незрозумілий крок. Тим більше – на вимогу НАТО, країни-члени якого, на відміну від України, мають гарантії колективної безпеки, «прикриті» ядерним статусом США, Великобританії та Франції. 

По-друге, незрозуміло, якщо українській владі наплювати на обороноздатність держави, чому б не робити на цій непотрібній зброї гроші? Вже цей постулат нинішні українські керівники розуміють чудово.

Зрозуміло, що застарілі автомати Калашникова особливим попитом на світовому ринку не користуються, не рахуючи країн третього світу. Ну а потреби останніх з лишком перекриває Росія, але ще більше – Китай, посилено клепають «копії» знаменитого «калаша». Однак в Україні давно розроблена відмінна схема модернізації АК по настільки популярній сьогодні в світі схемі «буллпап». 

Можна сперечатися, чи має сенс взагалі на нинішньому етапі розвитку стрілецької зброї модернізувати автомати Калашникова, але факт і в тому, що при своїх недоліках він має вельми актуальні і сьогодні гідності. Зокрема те, що цей автомат свого часу створювався що називається «на колінах», тобто в напівкустарних умовах, визначило головне якість «ствола» – унікальну надійність і безвідмовність. На запитання, які поломки найбільш характерні в ході експлуатації АК, фахівці військових ремонтних майстернях зазвичай відповідають: «ніяких». Великі зазори між деталями автомата роблять його несприйнятливим до пилу і бруду. Тому, як би там не було, вдалою модернізацією можна спробувати зацікавити багатьох. 

При цьому не будемо забувати: на сьогодні тільки російські заводи з виробництва АК в Іжевську і Тулі випустили понад 70 мільйонів «калашів». Плюс аналоги, випущені за ліцензією або відверто «здерті» – албанський «Тип 56», болгарські АК-47, АК-47S, АКМ, АКМS, АК-74, румунські AIM, AIMS, Md86, Md97, угорські AMD-65, AMD -69, FEG NGM, SA-85, німецькі MPi-KM, STG серії 940, MPi-AK-74N (AKS-74N), а також югославські, польські, чеські, фінські … З китайських же ліцензійних аналогів автомата Калашникова (М-22, «Тип 56S», «Тіп-56SS», «Тип 97», «Тип 86S», «Тип 88S») не стріляв хіба що тільки лінивий азіат, араб чи африканець. Для порівняння повідомимо: друге місце за тиражем займає відома автоматична гвинтівка AR-15 (М-16) американця Юджина Стоунера. На даний момент у загальній складності їх вироблено менше 10 млн штук. Як кажуть, коментарі зайві … 

Що стосується української схеми модернізації, варто згадати: Науково-технічним центром точного машинобудування Національного космічного агентства України багато років тому був представлений автомат «Вепр», створений як модернізація автомата АК-74 і виконаний за схемою «буллпап». Відповідно до заяв розробників, «Вепр» позиціонується, як заміна автоматам Калашникова АКМ і АК-74, які залишилися ще з часів СРСР. Відповідно до заяв розробників, автомат «Вепр» отримав ряд переваг в порівнянні з АК-74. Зокрема, ручка управління вогнем знаходиться перед магазином і розташована в центрі ваги, за пістолетним принципом, що дозволяє стріляти і тримати автомат однією рукою. На відміну від АК-74 (як і АК-47 і АКМ), при стрільбі довгими чергами ствол «Вепра» не «носить» вгору і вправо, а вібрує паралельно лінії прицілювання, практично не змінюючи положення ствола. Крім того, завдяки значно більш широкому потиличнику приклада віддача стала набагато м’якшою. Крім того, «Вепр» може бути настроєний і під стрільбу для «лівші». Також, на відміну від автомата Калашникова, в українській зброї на 43 деталі менше. Однією з головних переваг «Вепра», що усуває давню біду АК, є різке – в два рази – збільшення показників точності стрільби. 

У той же час в Україні у військах і на складах зберігання знаходиться просто запаморочливе кількість АК в різних модифікаціях. Між тим, ще добрих десять років тому керівництво артилерійських баз озброєнь Міноборони доповідало військовому керівництву: і зберігання, і утилізація цих «стволів» влітає в копієчку. Так, зберігання 1000 автоматів протягом десяти років обходилося в 95 660 гривень 30 копійок. Щоб утилізувати таку партію, потрібно було затратити 1311 гривень 90 коп з урахуванням компенсації від отриманого металобрухту. 

Рішення, яке мимоволі напрошується – модернізувати наявні зразки, щоб при мінімальних затратах отримати сучасну зброю. Причому спочатку розрахована собівартість переробки одного «стволи» становила всього 155 грн. Якщо порівнювати із зберіганням, то зрозуміло, що вартість утримання на складі кожного АК, закладеного на початку незалежності, на сьогодні значно – в рази – перевищує витрати на його модернізацію. У той же час, утилізація, як ми зазначили вище, також потребує коштів. 

Чому ж Україна вперто не хоче заробити на своїй стрілецькій зброї, або ж залишити для власних потреб? І чому раптом почала «різати» зброя саме зараз, хоча ця зброя була непотрібною довгі роки? 

Відповідь полягає в страху нинішньої української влади перед народом, і тільки в ньому. На тлі ситуації, що різко загострюється в країні, Янукович з компанією прекрасно розуміють, що дорветься народ до зброї – і цієї влади не стане в лічені години. А тому й поспішають пустити зброю під ніж, ніби це їх врятує …