Окупанти-регіонали задали такі темпи нищення України, що гітлерівці перед ними бліднуть

Олег ЧОРНОГУЗ: "Те, що твориться в Україні на 21 році нашої нібито незалежності, дуже скидається на моє раннє дитинство: в такому темпі, як сьогодні, у 1941 році почалася окупація нашої, на той час, республіки. Сьогодні зовсім інша ситуація: шовіністи рядяться у моральний статус братів по релігії, освідчуються в любові до ближнього народу, запевняють, що ми ледь не єдиний народ, от тільки давайте ходити в московську церкву й говорити одразу на двох мовах, маючи на увазі один у роті язик. Русскій, як "русскій мір". І в такому темпі той "рускій мір" в Україні будують, що українець не встигає почухати навіть потилицю. Такого темпу сьогодні задали регіони, впроваджуючи русифікацію країни плюс резервацію для всього українського народу, що гітлерівці перших років окупації перед ними бліднуть". 
Олег ЧОРНОГУЗ, письменник, для Волі народу
Русифікація України плюс резервація для всього українського народу
Я ж - українець, не хохол, не малорос,
А крадене - не значить, що твоє,
Й тобі відмитись від ординства не вдалось –
Ординцем був і ним донині є.
Й держава злонароджена ордою
На протязі кількох уже століть
Все ходить колом грабежу й розбою,
На цім вона стояла і стоїть.
Мій пращур сіяв просо і пшеницю,
Для нього труд - святеє ремесло.
Й хоч мав меча на похваті із криці,
Відбитися від тебе не вдалось.
(Сумний вірш невідомого автора)

    Те, що твориться в Україні на 21 році нашої нібито незалежності, дуже  скидається на  моє раннє дитинство: в такому темпі, як сьогодні, у 1941 році почалася окупація  нашої, на той час, республіки.  Фашисти збивали наші українські вивіски, як це сьогодні в шаленому темпі роблять мер Одеси Алєксєй Костусєв, шовіністи Криму чи намагається (поки що теоретично)  знести українську символіку місцевий прихвостень - комуніст Петро Симоненко. Костусєви, константінови, звичайно, мені нагадують стовідсоткових окупантів, московські служки колісніченки, симоненки і їм подібні  кремлівські прихвостні – поліцаїв у роки гітлерівської окупації.
    Поліцаї під час гітлерівської окупації, як відомо, були різні: були добровольці, які аж із власної шкіри вилазили, щоб прислужитися окупанту заради корита. До таких, наприклад, можна сміливо віднести Колісніченка, Голуба чи В. Олійника із Черкас. Були й інші - їх обирав сам народ, бо вони були "свої", чесні, порядні. На них можна було покластися, аби тільки добровільна мерзота, як  усякі недоші чи житомирські литвини  не почали вислужуватися так, що в селян  почала б  лопатися шкіра від їхніх нагаїв. Був і третій сорт цієї національної поліційної шушвалі – це так звані підпільники, яких залишала більшовицька влада на місцях для провокацій і вилову так званих "націоналістів" та здачі їх у гестапо. Вона мали за плечима "легенду" - дітей "ворогів народу", і ці вже дострілювали тих патріотів при іншій окупації, яких не достріляв Сталін із Єжовим.
   Той першомісячний лад, який сповідували спочатку фашисти  - загравання з місцевим населенням - швидко руйнувався: розстрілювалися безневинні заручники, палилися села через провокації так званих підпільників, які відсиджувалися, на відміну від справжніх партизан, не в в навколишніх лісах, а ховалися тут же, в селах під спідницями місцевих молодиць. Усі оті першомісячні загравання  окупаційної влади з місцевим населенням - відкриття національних церков, шкіл, збереження колгоспів після спідничних подвигів героїв-підпільників зводилося нанівець. Тоді нищилися школи, знищувалися і цілі села. Йшла справжня війна між окупантами та окупованим народом і все вибудовувалося у зрозумілий логічний ряд – ішла війна. Не на життя, а на смерть. Гітлерівці не  показували, що вони брати українському народу, що вони приносять на своїх багнетах мир і культуру Гейне чи Шіллера. Йшла чесна, якщо можна так сказати, без брехні, окупація. Фашисти нищили Україну і український народ.
  Сьогодні зовсім інша ситуація: шовіністи рядяться  у моральний статус братів по релігії, освідчуються в любові до ближнього народу, запевняють, що  ми  ледь не єдиний народ, от тільки давайте ходити в московську церкву й говорити одразу на двох мовах, маючи на увазі один в роті язик. Русскій, як "русскій мір". І в такому темпі той "рускій мір" в Україні будують, що українець не встигає почухати навіть потилицю. Такого темпу сьогодні задали  регіони, впроваджуючи русифікацію країни плюс резервацію для всього українського народу, що гітлерівці перших років окупації перед ними бліднуть.
  Я хотів би запитати росіян і російську інтелігенцію, яка щось (я так гадаю) читає й чула про Герцена чи, бодай, Маяковського та Чернишевського: їм не соромно  за своїх імпер-шовіністів?  Їм не здається чи не ввижається, що вони своїми діями в очах українців весь російський народ роблять найзапеклішим ворогом українського народу? Бо жоден сусід, який живе поруч з Україною, так нагло не поводиться у нашій державі, як це  переселене населення з далеких країв під час голодоморів в Україні, розстріляного відродження та  звільнення від „бандитів” (УПА, як у Чечні від бандформувань) Карпатських гір і лісів з послідовних їхнім знищенням і масовим виселенням на Сибір, надаючи звільнені в такий спосіб квартири й будинки тому народу, який тепер, через 60 років, вважає себе жителем на "ісконно руской зємлє".
  Особливо це відчутно в Криму після депортації корінного населення, бо вивезли до душі, й тепер також вважають кримсько-татарські землі "ісконно русскімі", незважаючи на слова Грибоєдова "...и покоренья Крыма". Я російських шовіністів у дечому можу зрозуміти. Наприклад, що живе м’ясо, транспортоване до Сибіру у вагоні для телят, краще зберігається в холоді, аніж під полуденним промінням кримського чи українського сонця. Звичайно, завтра для місцевого українського етносу - його чоловічої половини,  нинішні шовіністи-окупанти зроблять виняток - їх пошлють у гарячі точки захищати імперію. Там уже буде не так прохолодно, як у Сибіру чи на Колимі, а я б сказав, швидше за все, навіть спекотно, якщо мати на увазі Афганістан або Чечню і зовсім тісно й незатишно - в цинкових гробах.

Яку я ще помітив відмінність між окупаційним режимом гітлерівців і московськими шовіністами в Україні. Гітлерівці загравали з місцевим населенням, очевидно, боячись партизанів. Шовіністи Криму, Донбасу, Одеси, Севастополя (ми їх усіх знаємо з преси уже поіменно) відрізняються від фашистів тим, що вони з місцевим населенням зовсім не заграють. Рубають з плеча, і сьогодні не тільки "русскім міром" в українському повітрі пахне, а й "русккім духом". Наприклад, великий прихильник Адольфа Гітлера - Дмитро Табачник, який освідчувався років 4-5 тому перед покійним (слава Богу!) німецьким фюрером, ставлячи його вище Ющенка (бо ж Адольф будував автобани, а Ющенко, нібито, збирав тільки черепки  з горшків та макітер раннього й пізнього Трипілля). Так от, він ще задовго до мовного закону Литвина- Януковича, який склали два вчені в жанрі філології - Колісниченко і Ківалов, видрукував російські підручники для місцевого етносу, через які б ми остаточно втратили  в процесі навчання свою і так дитячу  історичну пам’ять. Російських підручників десь біля 2-х мільйонів. І, очевидно, це ще не межа. Для аборигенів, якими тепер вважає нас окупаційна влада, на українські підручники, зрозуміло, не вистачило паперу. Батьки своїх дітей (різних національностей і віросповідань) можуть у такому ж темпі переходити на "регіональну мову", яка в Україні, зі слів пана Пахла, (за паспортом - Азаров), нібито відмирає і її негайно треба захищати хоч тут, бо до Росії вже наближаються масово китайці.
  Тому, поки не пізно, Україні та її майбутньому президенту колонії... Вибачте, держави під назвою Україна, можна в такому ж темпі приєднуватися і до еРФе, як ми нині приєдналися до Зони нібито вільної торгівлі, а московські шовіністи й шовіністки в такому ж темпі, синхронно оголосять (якщо ще не оголосили) московську мову регіональною майже в усіх 13 областях колись держави Україна.
  Внаслідок такої європейської спрямованості на Росію, з українських (ще на сьогодні) дітей різних національностей виплодиться ідеологічний продукт під назвою імперський міксер. Тобто така собі суміш між гагаузом і українцем, чи колісниченком і єлєною бондаренко, які відтепер знову називатимуться інтернаціоналістами, яким себе називає з гордістю час від часу той чи інший регіонал, живучи в унітарній державі.
  Один з найдорожчих кумів для Російської Федерації в Україні, якого в народі називають ще "сірим кардиналом", уже проводить (поки що на білбордах за успішно свого часу накрадені в цієї держави мільйони), політику "изменить" (по- нашому "зрадити") "лицо" країни. Тобто створити в унітарній державі, де 77 відсотків корінного населення – федерацію, аналога якій, звичайно, у світі нема. Очевидно, Федерацію з частини перевертнів, з частини міксерного продукту, який з’явився під час будівництва Всесоюзної кочегарки на Донбасі, та решти зрадників, перевертнів, копитників, кар’єристів, шлунколюбів типу Литвина і його найактивніших прихвостнів, з тлустих на гаманці тушок. Це буде унікальна Федерація, і чи не перша на нашій чорноземній землі, котра буде розпродана також в унікальний спосіб: разом з рабсилою, чого в історії торгівлі на планеті ще не спостерігалося. А якщо це й траплялося на якихось землях, то про це ніде не писалося. Скажімо, в США і в двомовній Канаді,  як це весь час здається тому ж Табачнику, котрий плутає провінцію з державою, то там, дякуючи високому промисловому потенціалу, було вироблено в такому ж темпі, як нині в Україні йде русифікація корінного населення, мільйони кілометрів колючого дроту, яким можна опоясати кілька разів земну кулю, або той дріт дотягти до місяця чи Марса. Але оскільки така тяганина дроту до сусідніх планет сонячної системи вимагає значно більших затрат, аніж виділених на це коштів у згаданих державах, то вони пішли не по лінії географічних широт і меридіанів, а по елементарних резерваціях (усе ж геніальне - просте!), що вочевидь чекає і українське населення в недалекому і світлому майбутньому. Адже, як запевняють в адміністрації нашого гаранта українську авторитетну комісію, яка перебувала з ним на перемовинах з нагального питання  вавілонського будівництва, то є надія, що над резерваціями незабаром загориться "лампочка Ілліча". Правда, не по всіх кутках, а тільки з боку Європи, бо зі Сходу зранку світитиме сонце, а в наступні години доби - зорі Кремля.
    На додаток ще кілька слів про так звану мовну Хартію, відповідно до якої було прийнято цей  унікальний антиконституційний закон в Україні. Такої  "мовно-вавілонської розкоші" не  дозволили собі  не те, що країни, які щойно виповзли з-під колючого дроту колоній і стали самостійними державами, а навіть колишні світові імперії, якими є та ж Росія, котру нинішня влада так нібито копіює чи наслідує. Не зробили це й інші екс–імперії. Скажімо, Туреччина, Франція, котрі не допустили навіть на поріг своїх парламентів цієї європейської хартії із захистом міноритарних мов, знаючи наперед, чим це для тих екс-імперій закінчиться - повним розвалом на провінції.
     Отака дивовижна сила закладена в тій гуманітарній Хартії, з якою не зрівнятися ніякому економічному чуду чи, скажімо, "шоковій терапії". Розвалює вона державу швидше, аніж Господь Бог розвалив Вавілонському вежу, подарувавши на згадку будівельникам з десяток "міноритарних мов" ще до європейської Хартії. Про це навіть Біблія пише і Євангелія, на якій присягався гарант бути вірному не тільки Московській церкві Московського патріархату, а й корінному етносу, який по своїй дурості і наївності обрав його гарантом.

Закінчення буде