Київська акція протесту: Пасивність киян та погана організація

АНАТОЛІЙ МАРЦИНОВСЬКИЙ

Під Верховною Радою відбулася акція протесту проти цілком очевидного бажання влади не проводити вибори міського голови Києва. Або фактично не відбулася – оцінки тут можуть бути різними.

П'ять тисяч мітингувальників - це досить багато для обмеженого простору біля Верховної Ради, але мізер для 3-мільйонного Києва. І нема чого звинувачувати в цьому разі опозицію. Справа насамперед не в ній, а в громадянській активності мешканців столиці.
Дивно, але навіть в невеликих обласних центрах на мітинги до опозиції прийшло набагато більше людей. При тому, що досить незрозумілою для багатьох є мета акції „Повстань, Україно!", а плани опозиціонерів щодо імпічменту Януковичу чи якоїсь нової революції відчутно відірвані від реального життя.

Сьогоднішній мітинг у Києві – зовсім інша справа. Є цілком конкретна річ, яку кияни мали б відстояти – вибори міського голови. Насамперед у мешканців столиці, а не в опозиції нахабно забирають можливість обрати мера, а відтак право на самоврядування. Саме киян, а не Яценюка чи Кличка влада цим демонстративно принижує. І недовіра до опозиції чи несприйняття її не є тут виправданням пасивності.

З іншого боку, акція була досить паскудно організована – і це вже питання до опозиції. Справді велика кількість людей просто не вмістилася би на кількох сотнях метрів вулиці Грушевського. Тож виходить, що з одного боку опозиція активно закликала киян узяти участь у мітингу, з боку іншого – а що вона робила би з 50 чи 100 тисячами мітингувальників? Сцену для виступів було організовано таким чином, що 90 відсотків не могли бачити промовців, чути їх також можна було лише неподалік. Тим більше, що мітинг активно глушили з організованого владою альтернативного зібрання біля Маріїнського палацу.

З організаційної точки зору акція добре засвідчила неефективність "нерухомих" форм протесту. Стояння на місці - тим більше під акомпанемент промов, які не несуть нічого нового - аж ніяк не запалює людей і не спонукає їх до подальшої громадянської активності. Чому би було опозиціонерам не оголосити збір у більше пристосованому для великої кількості народу місці й не повести потім мітингувальників маршем до Верховної Ради? Це набагато драйвовіший та ефективніший метод проведення акцій. Згадаймо: кожен вечірній мітинг на початку Помарачевої революції закінчувався походом. Це було просто необхідним для підтримки тонусу Майдану, яскравим і привабливим його елементом. Люди не повинні лише стояти.

Можливо, саме через цю несимпатичну статичність і прогнозованість дійства на сьогоднішньому мітингу опозиції майже не було молоді. А її активність і участь у акціях є необхідною умовою для справді потужного протестного руху.

Отже, замислитися після сьогоднішнього мітингу є над чим і громадянам, і політичній опозиції. Перші повинні усвідомити, що ніхто замість них проблеми не вирішить, і політична опозиція має бути лише допоміжним інструментом в цьому. Політики ж повинні зрозуміти, що організація масових акцій протесту – це набагато складніше, ніж блокування трибуни Верховної Ради. І помилки тут можуть призводити до подальшої зневіри людей і ще більшої їх пасивності.