Росія як форма занепаду, - Остап Дроздов

Це дуже трагічна країна. Мені її відверто шкода. Цивілізаційний морок сконцентрувався на одній восьмій площі Землі. Я б дуже хотів, аби народ, який нав'язливо називає нас братнім, мав бодай часточку наших жахливих недоліків. Таких як непокора, скепсис до держави, зневага до власть імущих, анархічний стьоб щодо правил. І багато чого вакханально-розгнузданого, що так лякає сонних росіян.

Вирвавшись із орбіти дрімучого совка, українці мають великий вибір, як ставитися до вайлуватого, брутального брата напідпитку. Ми можемо його ненавидіти, принижувати, ображати, провокувати. Або ж навпаки – заспокоювати, втихомирювати, підлещуватися чи боятися. Проте жоден із цих варіантів поведінки мені не підходить. Я жалію цей народ. Глибина мого співчуття до нього співмірна з глибиною його страхів перед свободою. Тепер я починаю розуміти, чому в'язні-рецедивісти ніяк не можуть адаптуватися до життя на волі. Світ із чотирьох стін вужчий, зате простіший. І їсти вчасно дають, згідно з розкладом.

Росіяни ніколи не зможуть підім'яти Государство під себе. Вони ніколи не піднесуть Вільну Людину на п'єдестал. А з найвищого трону вони ніколи нікого не скинуть. Вони, таке враження, вже народжуються з вірусом чинопочитанія.

В цьому є щось мега-трагічне – коли народ Достоєвського перетворюється у глядача Кісєльова.

Регрес великих народів неабияк зворушує саме тим, що є дуже наочним і повчальним. Росіяни, маючи видатну історичну генеалогію, на жаль, поповнюють список фіаскових народів – після еллінів, єгиптян, римлян, шумерів, ассирійців. Нам пощастило стати свідками падіння великих сусідів.

Сон розуму породжує чудовиськ. Це іспанське прислів'я наче придумане для теперішньої Росії. Те, що видав недавно Нікіта Міхалков, слід сприймати як остаточний кінець Росії.

"На жаль, більшовики зробили страшну річ – вони стерли з пам'яті народуспогади про все хороше і світле, включаючи пам'ять про кріпосне право. Це були стосунки не раба й хазяїна – а синів і батька. Багато селян не хотіли ніякої "свободи". Так, інколи поміщик поровселянина – як батько поресвоє непослушне чадо. Кріпосне право – це мудрість народу. І я дуже радий, що Путін зараз відроджує нашу історичну пам'ять".

Це навіть не сон розуму. Це – горе от ума. І як добре, що ми, українці, не здатні збагнути увесь шарм цього. Наші "брати" приречені бути кріпаками, і навіть стусани від государя вони розцінюють як благо. У країні алілуйного ОРТ не потрібна вільна преса. Так хоче, до речі, не Кремль – так хоче російський народ. У Росії не існує прав людини насамперед тому, що там із людьми напряг.

Сучасна Росія – втрачена. Там немає підгрунтя для бодай міліметрових зрушень у бік цивілізації, демократії, правосвідомості та інших абстракцій, які пересічна російська людина назве другорядними для неї речами. Країна кривих дзеркал та прямолінійних страхів прагне розширюватися. Тому боротьба за українські території – це боротьба за збільшення поголів'я кріпаків у путінсько-феодальному помісті.

Міхалков для них зніме новий фільм, який прославляє кріпосне право та любов "синів" до "батька". Це буде чудовий фільм про прекрасне та світле почуття покори й добровільного безправ'я. Це буде гімн государю, який про всіх дбає. І люди залюбки підуть на це кіно в бажанні переконатися у величі свого народу. У своїй величі.

Читайте також: Крепостное - Правовое

З росіянами уже сталося найгірше. Серед них, як показали сучасні події (наприклад, одиночні(!) пікети), майже не лишилося нікого, хто ладен померти за краще майбутнє. За краще майбутнє не государства – а людини. Щоб мати гідність – треба ризикнути. Щоб мати Путіна – не треба нічого.

Вони свій вибір зробили. Я не маю що їм сказати.

Остап Дроздов, 112.ua