ЄС повинен не допустити панування "матушкі Росії" в Україні - Європейський експерт

Єврозоюз повинен поглибити свої зв’язки з Україною та підписати Угоду про асоціацію, інакше колишня радянська республіка неминуче опиниться під небезпечним впливом Росії.

Такої думки дотримується аналітик Eurasia Review Ніколас Кауфман, повідомляє Тиждень.ua

«По закінченню "холодної війни", – пише Кауфман, – ЄС здійснив вирішальні дії та залучив групу нових хитких незалежних держав до Європейської спільноти. Ці дії були азартною грою, яка дала суттєвий прибуток. Тепер, коли Україна перебуває між все більш загрозливою Росією та летаргічним Брюсселем, знову прийшов час діяти».

Основне підґрунтя для активізації планів Євросоюзу щодо України експерт вбачає у зростанні тиску з боку Росії.

«В якості політичної противаги до співпраці з ЄС, Росія створила, спільно з Білоруссю та Казахстаном, Митний союз, який колишня Держсекретар США Хіларі Клінтон назвала новим Радянським Союзом», - зауважив Кауфман.

За його словами, поки що президент України Віктор Янукович мав успіх в утриманні України осторонь від путінського проекту, незважаючи на зростання тиску Кремля.

«Минулого січня Росія подвоїла свої спроби залякати Україну аж до підписання митної угоди, обтяживши державу непомірними цінами на газ. Тим часом, лідери ЄС виявили небажання приєднувати України до свого Союзу, у зв’язку із рівнем корупції в державі та ув'язненням колишнього прем'єр-міністра Юлії Тимошенко», - пояснює аналітик.

На його думку однак наразі немає причин для підписання Угоди про асоціацію.

«Якщо ЄС відступить зараз, Україна, без сумніву, опиниться під великим пальцем Путіна, і в цьому випадку корупція безумовно зросте. Водночас, міцніші зв’язки з ЄС змусять українську владу провести юридичні реформи та відповідним чином переглянути заяви про порушення прав людини. В цілому, Угода про асоціацію допоможе країні на кам’янистому шляху по дорозі від сов'єтизму до демократії», - вважає експерт.

Він наголошує, що на початку наймасштабнішої в історії Євросоюзу хвилі розширення кандидати на вступ не вважалися цілком демократичними державами, та це не завадило їм, за допомогою ЄС, досягти успіху у справі демократизації.

«Коли Берлінська стіна 1989 рокуі впала під радісні вигуки, і "залізна завіса", що так довго розділяла континент різко відступила, доля колишніх республік СРСР була далекою від визначеності. Звісно, жахлива непевність охопила країни Східної Європи, і багато західних коментаторів щонайменше скептично ставилися по відношенню до того, що держави, які так довго жили у радянській тіні зможуть здійснити перехід до ліберальних, заснованих на ринковій економіці, демократій. Дійсно, жодна з країн не була ідеальним кандидатом для членства в ЄС. Страхи щодо того, що колишні радянські республіки були надто бідними, або ж надто корумпованими для Союзу, переслідували процес вступу на кожному кроці. Та західні лідери все ж таки вбачали, за висловом колишнього Єврокомісара у справах розширення Ґю́нтера Ферго́йґена, "історичну можливість" в асоціації східних сусідів, і 2004 року 10 нових держав-членів Союзу приймали привітання із найбільшим в історії ЄС розширенням; воно було азартною грою, яка принесла прибуток. Далекі від того, аби повернутися під панування "Матушкі Росії", ЄС-10 змогли побудувати собі нову долю та діяти як правомірні союзники західного світу. Дійсно, у ситуації, коли більша частина Європи перебуває у стані економічної кризи, Схід веде Союз вперед», - переконаний Кауфман.