ТВі: не ефектно, зате ефективно

Події на ТВі – підхід новий та "креативний", але від того не менш ефективний з точки зору досягнення основної мети – остаточного знищення цього "острову свободи" в телевізійному просторі України.

Тут не було купівлі-продажу з різними атрибутами. Тут сталося таке собі напівзахоплення своїх своїми. З тим, що одні "свої" з журналістського колективу підіграли іншим "своїм" із числа акціонерів чи то їхніх бізнес-партнерів.

За день Костянтину Кагаловському особисто у присутності народних депутатів та міліції не вдалося якось вплинути на ситуацію та забезпечити мовлення. Можливості мовлення контролює Артем Шевченко, який заборонив видавати в ефір інформацію з заявою колективу. Більше того, за цей день Державний реєстр юридичних осіб поповнився прізвищем Артема Шевченка як керівника каналу.

Що це означає?

Така позиція правоохоронних структур та швидка реакція державних – це комусь треба з тих, хто вміє в Україні пришвидшувати процеси і хто контролює силові структури.

Кому найбільше заважає канал?

Він давно дратує владу, бо він єдиний дозволяє собі розслідування по Межигір"ю та багатьом іншим темам.

Чи можливо його купити?

Можливо, бо для власника він збитковий. Проте, це гроші, які вилетять в трубу.

Чи можливий інтерес до ТВі як до бізнесу?

Ні, бо ринкової вартості у каналу немає. Не тому, що він не має ліцензій. А тому, що вся його цінність – це люди, журналісти каналу і їхня можливість говорити правду. Як тільки в цих людей не стане можливості це робити, там не буде ні частини журналістів, ні левової частини аудиторії.

В ситуації, коли всі телеканали в країні дотаційні, власники мають розуміти, чому вони повинні платити за право володіти телевізійною картинкою. Для когось – це частина "джентельменського набору", для когось – певний публічний захист та інструмент торгу. Але для жодного з власників телеканал це не є ринковим інструментом для заробляння.

Тому купувати канал особливого сенсу не було, це гроші на вітер. Десятки мільйонів для закриття однієї інформаційної прогалини – забагато. Питання вирішили простіше.

Якщо в країні право приватної власності ніким і нічим не захищене, якщо воно не працює, бо відібрати можна завод, ресторан чи футбольний клуб, то чому не можна телеканал? Схем – сотні.

Тепер формально ТВі може продовжувати мовити – з пацюками в ефірі замість новин, ніхто не говоритиме про закриття, бо він же залишиться в ефірі. Ніхто особливо не говоритиме про цензуру, бо формально це бізнес-конфлікт. І, можливо, навіть не дуже різко змінюватиме редакційну політику. Попереду – три місяця літа, коли частина українців на морях, а інша – в полях. А далі інтерес стихне.

Трохи безрезультатно поговорять про прозорість медіавласності та поступове знищення інформаційного плюралізму в ефірі. Зовсім тихо про відсутність журналістської солідарності... Іще тихіше про зірковий колектив, якому насправді немає куди йти. Іншим каналам, існуючим в системі "договорняка", а не правил, вони не потрібні. А Суспільного мовлення в країні немає, немає незалежних джерел фінансування та захищених можливостей працювати в інтересах аудиторії.

Опозиція послідовно їздить на канали, але ніколи послідовно не відстоювала появу суспільного мовлення...

Схема дуже схожа на суцільний цирк, де ніхто нічого не може довести, але всім все зрозуміло. Потрібного результату досягнуто.

І нікого не хвилює, що це не ефектно. Головне – ефективно. А найголовніше – зовсім недорого.

Вікторія Сюмар