Олег Медведєв: Мовне питання

Олег Медведєв

Прийшла розплата за необрання Тимошенко президентом

Ті, хто не любив і не любить Тимошенко, можуть втішатися, але недовго. З одного боку, вона сидить в тюрмі, але скоро звідти вийде, бо засуджено її незаконно, без вини, несправедливоЮ без суду і слідства. 

Якби вона стала президентом, закону про знищення української мови імені Колесніченка-Ківалова, не було би. А так він майже є, і ніщо його не може спинити, крім хіба що доброї волі Януковича. 

Проблема не в тому, фіктивний чи реальний статус української як єдиної державної, в ньому закладений. Підлість і хитрість цього закону в іншому – в тому, що в інформаційній сфері він віддає мовну політику на розсуд ринку, на вибір власника. 

Не секрет, що російська мова є потужнішим засобом комунікації з ринком, ніж українська. Вона дає капіталісту ширший шлях до споживача, і коли держава не вимагає від нього дотримуватися певних правил, він за жодних обставин не витрачатиметься на специфічні потреби україномовної аудиторії. Тут вже не політика, а гола економіка. 

Специфіка країни така, що інформаційний продукт українською мовою охоплює лише україномовну аудиторію. Продукт же, виконаний російською, виходить на дві мовні спільноти, бо всі україномовні російською володіють на достатньому рівні, і вищому, ніж відповідно етнічні росіяни українською. Але і це ще не вся вигода для підприємця. Є дві інші можливості заощадити, або навіть і заробити. Зекономити можна на виготовленні. Російськомовний продукт простіше розтиражувати із Росії, ніж витрачатися на його оригінальне виробництво тут. Саме тому у нас йдуть лише російські серіали, і жоден довбень не буде лабати їх лише для України. Адже навіть те, що знімається у нас, озвучується російською з прицілом не лише на наш ринок, але й на втричі більшу аудиторію сусідньої країни – от вам і додатковий заробіток. 

Тому ринок, уособлений власниками телеканалів та радіостанцій, виходячи із їхніх меркантильних інтересів, обере російську, якщо держава законом «клоуна» Колесніченка (це не я, а авторитетний тижневик «Коментарі» записав його на одну із чільних позицій в рейтингу політичних клоунів) ліквідує гарантовані досі квоти присутності української на телебаченні, радіо та в кінопрокаті, квоти, які насправді гарантують права україномовних мати власний острівець в безмежному російськомовному морі.

Ось вам і короткостроковий прогноз.

У разі ухвалення мовного закону К-ка і К-ва за кілька років в інформаційному просторі україномовне середовище зникне як таке. Для відтворення мови та поширення мовної практики це важливіше ніж формально державний статус, який може бути таким же порожнім звуком як безкоштовні медицина чи освіта, гарантовані Конституцією. 

Глобальний же, стратегічний наслідок буде таким: при наших дітях українська як засіб масової комунікації зникне в Центральній Україні так само, як за наших батьків вона розчинилася в російській на Сході та Півдні. На Заході наші правнуки вже погано розумітимуть наших все ще україномовних онуків. На Донбасі, звідки я родом, ще пам’ятаю покоління моєї бабусі (1911 р. н.), яке не вміло говорити російською, і вже, відвідуючи малу батьківщину, бачу їхніх нащадків в третьому-четвертому коліні, нездатних вичавити із себе бодай одне слово українською.

Блазень-блазнем, але не думаю, що Колесніченко такий дурний, яким прикидається. Він і його куратори, як і автори попередньої версії цього закону, підписаного Єфремовим та Симоненко, добре розуміються на законах функціонування мов. В Росії умертвили вже не одну неросійську мову і поступово стирають із фонотек інші. Вони добре знають свою справу. Їхня мета не права російськомовних, які, так вже свідчить статистика, задоволені краще, ніж права україномовних. Їхнє завдання – латинізувати українську, тобто перетворити її на таку ж мертву мову, якою щось бубонітиме купка чиновників та етнографів, подібно тому, як лікари пишуть рецепти холодною як труп мовою Юлія Цезаря.