Роман Чайка: Взяв і з'їв

Роман Чайка

Прості ж заклики: беріть подачки від влади й голосуйте по совісті – мало дієві. Страх і практика масового психозу та історична генетична пам'ять радянського минулого, малюють епічну картину тотального контролю.

Нещодавно Азаров, голова Партії Регіонів та прем'єр-міністр в одній демократичній іпостасі, видав: "Люди бояться зміни влади". Далі парт-прем'єр розвинув свою старечу фантазію: "Люди відчули, що стабільність влади і стабільність державної політики, прогнозованість розвитку дозволяють їм планувати для себе краще життя, будувати його своїми руками, і бояться втратити".

Дивовижно, але в реальному житті прості люди однаково клянуть професіоналів-покращувачів, як на сході, так і в центрі й заході держави. Ну, може відрізняється трошки набір матюків. Звідки ці фантазії старця-поліглота? Щось в заяві Азарова почерпнуто з голлівудського "Хвіст махає собакою" - типу ролика "коней на переправі не міняють". А трошки - із пізнього совка, коли розвал СРСР подавався як кінець світу.

Гадаєте Микола Янович не володіє зрізом народних настроїв? Треба бути повним недоумком, щоб самому вірити у це – коли навіть закриті соціологічні дані вказують на обвал підтримки "ядерного" електорату в базових областях біло-блакитного "покращення". Янич до ізольованих мрійників Межигір'я точно не належить – отже заява носить чисто виборчий характер і показує, як будуть вести кампанію влади. "Руїну" повісять на "папєрєдніків", мовний закон Колєснічєнка-Ківалова – прив'яжуть до виконання обіцянок, а решта – рутинна психологічна атака і зомбуюча пропаганда: "ви що, хочете ще гірше?!".

Психологи кажуть, що такий букет методів, підкріплений грошовими подачками та обдзвоном кол-центрів простих смертних на південно-східних землях сущих із страшилками "тільки спробуйте не проголосувати за ПР", який вже почався, дасть кращі відсоткові плоди, ніж у 2004 році. Старовинна совєтська приказка вчить: "проти лома – немає прийома, якщо… немає іншого ломика". Бульдозер може спинити або танк, або хоча б інший бульдозер. Чи має суспільство або партійна опозиція "танки чи бульдозери"? Не смішіть мої тапочки, кажуть в Одесі, де вже два роки бандит "Марадонна", що повернувся із кримінального розшуку, не лише чується фривольно, а ще й рулить у владі загоном місцевих фашистів.

Отже, у сухому залишку – народ без лома, без бульдозера. Як навчав мудрий Ґанді – потрібен інший механізм спротиву. Чи можливо зняти "стокгольмський синдром виборця" і на словах роз'яснити людям, що перевірити владі за кого голосувалося у заштореній кабінці ніяк не вдасться?! Теоретично – можливо, але це має бути щоденна робота агітаторів, які від дверей до дверей простими словами мають роз'яснювати цю психотропну маніпуляцію владних пропагандистів. Прості ж заклики: беріть подачки від влади й голосуйте по совісті – мало дієві. Страх і практика масового психозу та історична генетична пам'ять радянського минулого малюють епічну картину тотального контролю. Щоб розбити стереотип "великий брат стежить за тобою", необхідно армію грамотних агітаторів, яким бажано мати ще й навички психологів.

Де ж її взяти? Опозиція, окрім агітбригад та рекламних щитів, навіть не намагається створити щось подібне. Низка громадських організацій, яка взялася за контроль політичної глини, з якої зліплені фігурки майбутніх обранців, спромоглася лише донести інформацію заледве 15 відсоткам в інтернеті сущих. А ці користувачі і так добре поінформовані, які мудаки вкотре хочуть осідлати бюджет. Зайве переконувати переконаних. А вибори – це також мільйонні маси безінтернетного контингенту, який насправді нічого не знає і нічим і не цікавиться.

Отже, головна проблема – це вкотре спробувати пояснити бідним радянським людям механізм делегування своєї волі через вибраних представників до влади. У суспільствах, де кількість громадян переважає число жлобів на квадратний кілометр території, такий механізм працює вже понад століття. Надіятися, що совки цього разу просто масово проігнорують похід до виборчих дільниць – найбільша дурниця. Халявна випивка й закуска та безкоштовні автобуси на дільниці – і проблема колективного походу біомаси знята. Про готовність продатися за готівку марно й згадувати.

Тому, єдиний порятунок результату виборів – це 100 відсоткова явка громадян та мінімалізація явки совєтських гомункулів, які голосують строєм. Необхідно використати по-максимуму розчарування вчорашнього виборця влади та відсутність графи "проти всіх". Достатньо зосередити увагу на 21 "реформі" команди професіоналів.

Це той випадок, коли один анекдот про "покращення", розказаний у потязі Хюндай, збере більше майбутніх голосів, ніж сотня дорогих біг-бордів при дорозі. Мобілізація учорашніх розчарованих Майданом на порядок легша, ніж переконання совка у цінності Української держави та виборної демократії.

Для нинішньої опозиції така організація виборця-громадянина - останній шанс залишитися в політиці. І останньою барикадою для опозиції з лав "папєрєдніков" буде так званий закон КаКі - "мовно-язиковий" проект Калєснічєнка-Ківалова. Поле для маневру у влади значно ширше – від фальсифікації зразка 2004-го і аж до путінського сценарію 12-літньої давності. Тому, щоб у виборця з'явилась ціль прийти та обирати, опозиція зобов'язана зробити СВІЙ вибір: або з'їсти Какі, або перетворитися на цю субстанцію.

Як у старому анекдоті, про Івасика-Телесика, який човником втікає по течії річки, а його наздоганяє велика купа лайна. І от витягнув Івасик свою дерев'яну ложку і з'їв усю купу. Ось так, дітки, добро перемагає зло…