США не будуть обирати між Яценюком і Кличком

Голова парламентської фракції «Батьківщина» Арсеній Яценюк нині у Вашингтоні продовжує зустрічі з американськими представниками. Напередодні український опозиціонер виступив в аналітичному центрі Інститут Брукінґса. Яценюк там говорив про угоду про асоціацію України з ЄС як про історичний момент для держави і вкотре вступив за звільнення своєї соратниці Юлії Тимошенко. Своїми думками про те, як нині ставляться до України у Вашингтоні і зокрема, як там сприймають Яценюка, з Радіо Свобода поділився старший аналітик Інституту Брукінґса, колишній посол США в Україні Стівен Пайфер.

– Пан Яценюк бував у Вашингтоні вже не раз. Пан Кличко був тут десь півтора роки тому. Тут немає нічого дивного, не лише з України, а й з інших держав сюди приїздять лідери опозиції, щоб поспілкуватися з американськими урядовцями і неурядовими організаціями. Я б не шукав чогось особливого щодо моменту візиту. За останні 20 років українські опозиціонери не раз приїздили до Вашингтона і це нормальна практика.

– Дехто в Україні припускає, що на президентських виборах в Україні 2015 року Захід зробить ставку на лідера УДАРу Віталія Кличка, і що нині у Вашингтоні Арсеній Яценюк намагається схилити терези на свій бік. Наскільки справедлива така оцінка?

– Я не думаю, що Захід зробив подібний вибір. Американський уряд оцінює виборчий процес і підтримує вільний та демократичний процес, без огляду на особистості. Частково це пов’язано з міркуванням, що так робити правильно, адже це українські вибори, а не американські. Але частково тут є і практичний розрахунок. Щиро кажучи, у 2003 році в американському уряді була дискусія, чи ми маємо схилятися на користь Віктора Ющенка, і вирішили, що ні. По-перше, тому що це неправильно, а по-друге, ми не були певні, чи американська підтримка йому допоможе, чи ні. Я думаю, що і у Вашингтоні, і в Європі відтепер і далі стосовно 2015 року будуть підтримувати демократичний процес в Україні. Я би дуже здивувався, якби якийсь західний уряд підтримав когось конкретного.

– Крім справи Юлії Тимошенко, яка очевидно розділяє офіційні Київ і Вашингтон, які головні питання нині є на порядку денному?

– Якщо оцінити загалом стан відносин, то вони відносно вільні від великих питань. Звичайно, є велика стурбованість щодо стану демократії і американський уряд відверто і публічно заявляв, що Тимошенко треба звільнити, що її ув’язнення нелегітимне. Водночас триває співпраця в енергетичній сфері. Shevron і Shell намагаються розробляти поклади нетрадиційного газу в Україні. Американський уряд повертається до ідеї 1990-х років, щоб сприяти Україні у зміцненні її енергетичної незалежності. Але успішність цього проекту врешті-решт залежить менше від американського уряду, а більше від того, чи український створить умови, щоб ці компанії могли розробляти ці поклади і отримати прийнятний дохід. Від цього залежить, чи прийдуть в Україну багатомільйонні інвестиції.

Є стурбованість щодо порушення інтелектуальних прав в Україні і піратства. Є стурбованість, що Україна хоче переписати правила СОТ. Але ці питання не є величезними. Тому є шанс, я думаю.

Американський уряд міг би більше допомогти Україні, якби вона відмовилася від утисків демократії, створила умови для прозорої, некорумпованої економіки. Якщо Україна цього не робитиме, то Вашингтону буде набагато важче співпрацювати з Україною. Україні проблематично здобувати увагу на чільному рівні у Вашингтоні. Якщо подивитися на зовнішньополітичну палітру, на яку дивляться президент Обама, чи держсекретар Керрі, то там є багато більших питань. Якщо Україну розглядатимуть як проблему, то, я думаю, що їй буде важко отримувати увагу на вищому рівні.

– А як же геополітичні міркування?

– У 1990-х роках, я думаю, Україна отримувала більше уваги, бо була до певної міри геополітична боротьба за державу. Захід турбувався, щоб Україна не повернулася у російську орбіту. Я припускаю, що Обама не дивиться на Європу і світову геополітику таким чином. Я підозрюю, що низка європейських лідерів також не бачить Україну як об’єкт змагання між Заходом і Москвою. Це означає менше уваги до України, якщо вона сама не робитиме більшого для дотримання західних цінностей.
 

Радіо Свобода