Тетяна Чорновол: На 9-тому місяці вагітності я переспала з усіма олігархами, а тепер психічнохвора.Чому мене так бояться?

Тетяна Чорноволекс--журналіст

В інтернет викинули на мене чергову "чорнуху". Привіт зі сталінських часів.
Тобто мене намагаються зробити психічнохворою. Мовляв, я навіть перебувала на стаціонарному лікуванні в Глевасі.
Моя відповідь: не треба бути такими дурнями. Адже не знаю, як там з психічним здоров"ям у фальсифікаторів, але з інтелектом вони точно не дружать. Бо фальсифікатори з мінімальним інтелектуальним рівнем ніколи би не зробили таких дурнуватих ляпів.
Пояснюю. Вибачате, читачі, що пояснюю на пальцях, але мушу орієнтуватися на певний рівень.
Отже, перед вами їх довідка з Глевахи.

А тепер зверніть увагу, як мене там називають або "Чорновіл Тетяна Миколаївна", або "Чорновіл Т.О." І перше і друге не мої ПІП. Адже за паспортом я "Чорновол Тетяна Миколаївна", тобто через літеру "о". Хіба в офіційних документах, яким мусить бути така довідка, могли припустилися таких помилок?

Все може бути. Тому підемо далі.

Зверніть увагу на місце мого проживання в довідці в 2001 році: "Бориспільський район, село Гора".

Так зараз я живу в селі Гора, живу з 2004-того року, а до того часу я офіційно проживала в місті Києві, на вулиці Вербицького 22\1, кв. 216. Ця моя адреса проживання до сих пір висить на пошукових телефонних сайтах.

Саме цю адресу можна знайти в багатьох офіційних документах тих років, бо з київської квартири я виходила заміж в 2002-му році, в 2003-му в Києві народилася моя донька, там я голосувала на виборах в 1999-тому і 2002-му. Квартиру моя родина продала в 2004-тому і тільки тоді переселилася в Гору.

А в 2001-му моя нинішня хата в селі Гора стояла недобудованою пусткою. Чому тоді та адреса з"явилася в довідці з психлікарні? Відповідь проста: тому що цю довідку малювали вчора на коліні.

Отож "прокололися" підлабузники.

Також, проживаючи в Києві, не могла я обліковуватися в обласній психіатричній лікарні, для цього є міська.

І не могло так бути, що в 1996-тому, коли я вчилася в школі N302 в Харківському районі міста Києва, я лікувалася на стаціонарі в Глевасі, якщо для цього є відповідна лікарня в Києві, десь там в районі Бабиного Яру.

Правда все це смішно! Смішно, якби не було сумно, бо мені страшно, яке майбутнє нас чекає, якщо дозволити нелюдям, які беруть на озброєння сталінські технології в боротьбі проти неугодних, далі керувати країною.

Я боюся не за себе особисто. Бо, насправді, все що нас не ламає, робить сильнішими. А мене вам не зламати.

А тепер ще пару слів для негідника Шарія, коли той стверджує, що довідка: "Объясяет причины неподсудности Татьяны". От повія! Бреше, як дише. Бо в період між 2001-2004 року я якраз знаходилася під судом у кримінальній справі, щодо перешкоджання руху транспортних засобів. Це, коли я прикувалася на Київському вокзалі з вимогою зупинити репресії в країні.