Путін на арені: це справді смішно, але й дуже серйозно

 Сергій Грабовський

Практично одночасно у світовому інформпростірі з’явилися дві вістки. Одна з Європи, інша – з Північної Америки. Безпосередньо ці вістки між собою не пов’язані, але посутньо обидві про те саме. Причому сприйматися ці вістки можуть несерйозне, кумедне, ба, навіть комічне. Справді: тут є гротеск. Але водночас ідеться про серйозні речі, важливі для розуміння сучасного світу.

…Знаний французький актор Жерар Депардье, котрий вирішив полишити рідну Францію через запроваджений там урядом соціалістів 75%-й податок на багатство, отримав від Путіна російське громадянство.

…У статті президента консалтингової компанії Eurasia  Group Єна Бреммера, зробленій на основі опитування експертів цієї компанії (американський журнал Foreign Policy), Путін названий найвпливовішим політиком планети.

При цьому Депардьє не лише подякував за оперативне надання йому президентом Путіним нового громадянства, а й розродився осанною на честь ВВП та великої й могутньої Росії: «Я обожнюю вашу країну, Росію, ваших людей, вашу історію, ваших письменників. Мені подобається тут робити фільми… Я обожнюю вашу культуру, ваш спосіб мислення. Мій батько свого часу був комуністом і слухав Радіо Москви! Це теж частина моєї культури… Я дуже люблю вашого президента Владіміра Путіна, і це взаємно… Росія – країна великої демократії… У Росії немає дріб’язковості, вона сповнена великих почуттів. І за цими почуттями прихована велика цнотливість. У вашій величі я ніколи не відчуваю себе самотнім… Слава Росії!».

Що ж стосується публікації у Foreign Policy, то перший рядок рейтингу залишився порожнім, оскільки розмах геополітичних й економічних проблем світу надто великий, щоб одна людина була здатна змусити служити собі світові тенденції. Натомість друге – тобто реально найбільш високе – місце посів Владімір Путін. Услід за ним іде… ні, ви не вгадали – голова Федеральної резервної системи США Бен Бернанке.

Канцлер Німеччини Ангела Меркель зайняла четвертий рядок рейтингу найвпливовіших осіб сучасності. І тільки на п’ятій позиції – президент США Барак Обама, на шостій – голова Європейського центрального банку Маріо Драгі. На сьомій позиції – новий лідер КНР Сі Цзіньпін. Восьму та дев’яту позиції розділили духовний лідер Ірану аятола Хаменеї та голова Міжнародного валютного фонду Крістіна Лаґард. Десятку ж «сильних світу цього» замикає король Саудівської Аравії Абдалла ібн Абдель Азіз Аль Сауд.

Обидві новини мають неабияк потішити українських інтелектуалів. Бо ж нарешті нинішні «корисні ідіоти» (В.Ленін), тобто русофіли-кремлелюби, яких завжди було чимало на Заході, але які після розпаду СРСР сиділи тихенько, почали відверто плювати в обличчя європейській демократії. І нарешті діяльність Владіміра Путіна знайшла адекватну оцінку в одному з найвпливовіших видань світу. І не зі знаком «плюс», а зі знаком «мінус».

Єн Бреммер, до речі, не вперше вже називає Путіна найвпливішим політиком сьогодення. У своїх статтях останніх років він констатує: Барак Обама може розпоряджатися більш потужною економікою і військовим потенціалом, ніж у Росії, Сі Цзіньпін – більш швидким зростанням економіки, а деякі диктатори повністю контролюють долю своїх країн. Але немає лідера великої і значущої нації, який мав би таку ж безконтрольну авторитарну владу, як Путін, упевнений Бреммер.

За цих умов членство Росії у створених Заходом організаціях дає не зовсім і не завжди позитивні результати. G7+1 не може стати справді «великою вісімкою» доти, доки Росія не почне діяти як зріла демократія з вільним ринком. Відтак американський експерт закликає західних лідерів діяти через голови Путіна і його команди, звертаючись безпосередньо до всіх тих росіян, яким потрібна демократична Росія з сучасною інноваційною економікою.

Утім, Бреммер з якоїсь причини не договорює до кінця, коли йдеться про методи, за допомогою яких ВВП здатен бути більш впливовим гравцем у світовій політиці, ніж ті, за ким стоять величезні гроші, величезна сучасна індустрія чи величезні маси працелюбного населення. Так, звичайно, Росія має колосальні запаси енергоносіїв, які можна видобувати задешево, а продавати за дорого, проте справа не лише у них і головним чином не у них. Справа у тих відпрацьованих за десятиліття чекістських політичних технологіях (з додаванням досвіду та прийомів східнонімецької «Штазі»), які використовує команда Путіна у боротьбі за вплив у світі. цим технологіям не можуть ефективно протистояти ані нинішні розманіжені західні лідери, ані звиклі до політкоректності Європа та Північна Америка.

Найпростіша серед цих технологій – це купівля: громадських діячів, політиків, журналістів, менеджерів… Ще Ленін говорив, що «капіталісти охоче продадуть нам мотузку, на якій ми їх повісимо». Звісно, на практиці це стосувалося далеко не всіх впливових людей Заходу, але багатьох – як-бо інакше більшовики змогли б не тільки втриматися при владі, а й зміцнити її, попри всі свої злочини, та побудувати у 1930-х могутній військово-промислових комплекс на основі новітніх західних технологій?

А ще Москва купує науковців, особливо «експертів з російського питання» та «проблем пострадянського простору». Для цієї публіки створюються спеціальні клуби з непоганими фінансовими ресурсами, як-от Валдайський. Купують і цілі мас-медіа – напряму чи через підставних осіб. Не випадково-бо, до речі, у Євросоюзі народився термін «путінізація ЗМІ», який позначає масову деінтелектуалізацію та таблоїдізацію медіа-простору…

І, звичайно (тут у пригоді став досвід «Штазі» часів роботи ВВП у Східній Німеччині), нинішні чекісти досконало працюють за допомогою «фактору ліжка». На їхнє щастя, після «сексуальної революції» пуританські традиції у європейському політичному середовищі зникли, тож можна майже відверто маніпулювати чоловіками-політиками «полегшеної поведінки».

Канцлер Шрьодер із його постійними «летючими» романами та купою дружин був чи не ідеальним об’єктом для вербування. Берлусконі? Звісно, він міняє дівчат як рукавички, прагнучи довести urbi et orbi, що у своєму віці він неабиякий сексуальний гігант; але чому б із десяти його пасій декотрим не працювати на ВВП? І – дивна закономірність – обидва останніх французьких президенти здобувають владу практично одночасно зі здобуттям нових дружин… А як «Штазі» вміла працювати з жіночками бальзаківського віку!

Ну, а ліволіберальну публіку й вербувати не треба: мовляв, хіба можна погано ставитися до країни з такою надзвичайно високою культурою?

Ще один інструмент ВВП (теж з успіхом використовуваний у минулі часи) – це феноменальна необізнаність західних лідерів з тих питань, які стосуються Східної Європи. Свого часу Молотов «впарював мізки» німецькому послу: Буковина ще восени 1918 року хотіла приєднатися до Радянської України, то ми і задовольнили прагнення її населення… І проковтнули німецькі урядовці, хоча восени 1918-го на українських теренах стояло німецьке військо і не було там ніякої «радянської влади»! Але головне – поводитися впевнено, навіть нахабно, і тоді все проковтнуть. Он яку словесну полову молов на саміті НАТО у Бухаресті Путін щодо України – і нічого! Ніхто не піймав його на слові, жодні консультанти не підказали єхидну репліку у відповідь на тезу про те, що ледь не вся нинішня Україна – це подаровані Росією території: а на яких землях ваша Московія утворилася, чи не на околицях Київської Русі?

Традиційним інструментом чекістської політичної маніпуляції є й побудова «фальшивих аеродромів». Скільки їх було – від фіктивної «антирадянської монархічної організації» («операція «Трест») до акуратних «виправних таборів», куди під час війни водили віце-президента США Уоллеса та жінку президента Рузвельта Елеонору… А як зараз розвів західних діячів ВВП «лібералом Медвєдєвим та його командою»! Навіть загалом проникливий Єн Бреммер щиросердо купився на цю чекістську приманку…

І головне – всі ці технології та прийоми давно відомі й описані. Але, схоже, слід бути Черчиллем, Аденауером чи Рейганом, щоб не купитися на загалом-то дуже прості чекістські трюки Путіна. Чи є такі політики нині на Заході?

Отож на «світовому політичному безриб’ї» ВВП справді найвпливовіший. А те, що багато які його дії нагадують комедію, не змінює ситуацію. Он яким кумедно-гротескним персонажем був колись рейхсканцлер Адольф Гітлер…