Сергій Лєшенко: Місце, де соромно за українських депутатів

Сергій ЛещенкоЖурналіст "Української правди"

Я думав, чи треба ставити фотографії німецького Бундестагу. Адже очевидно, що це – інша планета порівняно з парламентом України. І за дизайном, і за філософією будівлі, і за людьми, які там працюють – і навіть за можливістю для простих громадян потрапити всередину.
Але тільки показуючи, що існують інші приклади, ми можемо докоряти нашим чинушам.
Німецький парламент – ще одне місце, де відчуваєш сором за українських депутатів.
Це – робоче місце депутата німецького парламенту.

Як видно, на ньому немає кнопки "за" чи "проти". Але навіть якби вони були, у Бундестазі не завелися би кнопкодави.

З непринципових питань Бундестаг голосує підняттям рук, і на око визначається, ухвалене рішення чи ні. Якщо незрозуміло, тоді голосування відбувається в інший спосіб – всі депутати виходять із зали і заходять через двері "за" чи "проти". Таким чином підраховується кількість голосів.

Якщо вирішено, що голосування має бути персональне, тоді кожен депутат повинен взяти картку зі своїм прізвищем відповідного кольору – синя значить "за", червона – "проти", біла – "утримався". Після чого карточки опускають у скриньку. Чи може таке бути, що депутат отримає та проголосує чужою картою?

"Вони цього ніколи не роблять, бо це відбувається на очах журналістів та присутніх громадян, – дивується наш гід у Бундестагі. – Хоча щось таке трапилося одного разу. Депутат отримав картку не на своє прізвище, а на прізвище свого колеги – воно було просто співзвучне. І потім, коли ішло голосування, всі побачили, що картки депутата, який відсутній, немає на столі реєстрації – а картка депутата, який проголосував, навпаки, лежить недоторкана на реєстрації. Тоді довелося все голосування анульовувати – всі депутати змушені були заново брати свої картки та голосувати".

Зала засідань Бундестагу відкрита для громадян – щоб бути присутнім на засіданні, потрібно зареєструватися через інтернет.

Але головний атракціон Бундестагу – це купол Нормана Фостера, що, крім естетичного задоволення, дає парламенту природнє освітлення та вентиляцію.

Щороку Бундестаг відвідують 2 мільйони осіб. Подумали навіть про сліпих, для яких створено модель, щоб вони могли оцінили будівлю.

Це – парламентський кабінет канцлера Ангели Меркель, яка також є депутатом Бундестагу.

Це – парламентська курилка. Єдине місце, де дозволено палити.

На стіні – робота російського художника з Нью-Йорка Гриші Брускіна "Життя понад усе", що зображує радянських людей за кумедних обставин. Одна з героїнь – жінка з гербом радянської України.

Сусідня зала – для зустрічей депутатів з відвідувачами. Центральний її елемент – це книга з прізвищами депутатів, вбитих нацистами.

У Бундестазі є кімната для медитацій та молитов.

Ще одна всесвітньо відома особливість Бундестагу – це збережені надписи, зроблені на його стінах радянськими солдатами протягом травня 1945 року, поки будівля разом з оточуючими кварталами не перейшла під британську адміністрацію.

Наш гід, розповідаючи про надписи на стінах, вважає помилковим радянський стереотип про Рейхстаг як символ нацизму – насправді це був символ демократії Веймарської республіки.

Ця будівля перестала бути парламентом після приходу Гітлера до влади в 1933 та підпалу нацистами Рейхстагу, внаслідок чого обвалився купол. Більше того, особисто Гітлер лише декілька разів бував тут. Справжнім же символом нацизму була Рейхканцелярія.

Але, попри все, німці вирішили не просто зберегти надписи у Бундестазі, але і після останньої реконструкції відкрити їх для огляду гостями – як символ визнання своєї відповідальності за катастрофу.

Вміння безболісно попрощатися зі своїм минулим стало однією з причин "німецького дива". Україна не може попрощатися зі своїм минулим вже 21 рік – шанс жовтня 2012, схоже, також уже втрачено.